[:uk][fusion_builder_container hundred_percent=”no” hundred_percent_height=”no” hundred_percent_height_scroll=”no” hundred_percent_height_center_content=”yes” equal_height_columns=”no” menu_anchor=”” hide_on_mobile=”small-visibility,medium-visibility,large-visibility” class=”” id=”” background_color=”” background_image=”” background_position=”center center” background_repeat=”no-repeat” fade=”no” background_parallax=”none” enable_mobile=”no” parallax_speed=”0.3″ video_mp4=”” video_webm=”” video_ogv=”” video_url=”” video_aspect_ratio=”16:9″ video_loop=”yes” video_mute=”yes” video_preview_image=”” border_size=”” border_color=”” border_style=”solid” margin_top=”” margin_bottom=”” padding_top=”” padding_right=”” padding_bottom=”” padding_left=””][fusion_builder_row][fusion_builder_column type=”1_1″ spacing=”” center_content=”no” link=”” target=”_self” min_height=”” hide_on_mobile=”small-visibility,medium-visibility,large-visibility” class=”” id=”” background_color=”” background_image=”” background_position=”left top” background_repeat=”no-repeat” hover_type=”none” border_size=”0″ border_color=”” border_style=”solid” border_position=”all” padding=”undefined” dimension_margin=”undefined” animation_type=”” animation_direction=”left” animation_speed=”0.3″ animation_offset=”” last=”no”][fusion_text]

Володимир Васильович ЯНКОВИЙ: «Назавжди в пам’яті»

(закінчив КПІ в 1972 р., гр. ЕА-19 кафедри акустики)

Студентські роки для мене — це найкращі роки мого життя. Саме в цей період — період навчання в Київському політехнічному, став для мене визначальним в плані подальшої долі, подальшого змісту життя.

Як відомо студентські роки — це базові роки формування особистості, світогляду, власного погляду на життя. Сама атмосфера, яка панувала і панує нині в Київському політехнічному надихає на серйозне ставлення до справи, долучають до славних традицій, які формувалися десятиліттями. Київський політехнічний завжди був і є для мене тією святинею, яку неможливо зрадити або викреслити зі свого життя. Я прийшов на кафедру акустики як студент першого курсу, у 1966 році. Вибір спеціальності я зробив свідомо, адже отримання фаху з акустики давало можливість працювати у будь якій сфері. Саме ця спеціальність давала також можливість працювати і в галузі культури, до якої я дотикнувася ще будучи школярем, навчаючись у студії художнього слова при будинку піонерів Московського району міста Києва. Викладачем цієї студії була Фаїна Соломонівна (прізвище не пам’ятаю), яка пізніше стала художнім керівником у відомої артистки Клари Новікової. Після цього я ще займався в студії художнього слова при Жовтневому палаці культури, де художнім керівником була заслужена артистка УРСР Тетяна Опанасівна Харченко.

Маючи такі набутки у «сценічній діяльності» я мріяв не втратити їх, а примножити. Кафедра акустики КПІ давала можливість творчого піднесення, творчого злету, але вже на значно вищому рівні. Спеціальні дисципліни почали нам викладати професори та викладачі кафедри з третього курсу. Це були Веніамін Ісакович Якуб — чоловік міцної статури, з гучним голосом і абсолютно лисий. Інколи, на лекціях, коли його допікали студенти невдалими запитаннями, він почісуючи голову говорив: «Что Вы несете чушь? У меня волосы дыбом встают!» Але говорилося це не гнівно, а доброзичливо, не ображаючи студента. Курс, який читав В.І.Якуб, називався (якщо мені не зраджує пам’ять) «Генераторні пристрої». Віталій Ісакович був першим викладачем нашої кафедри, з яким ми познайомилися як студенти. Потім були Веніамін Михайлович Вольф, Борис Михайловий Безкоровайний, Борис Іванович Шоцький, Вітольд Савович Горбенко, Валерій Борисович Галаненко, Ігор Леонідович Обозненко, Натан Григорович Гаткін, Всеволод Олександрович Геранін та Леонід Якович Тараданов. Всі ці викладачі мали дуже великий досвід наукової роботи. Найновітніші результати своїх досліджень вони впроваджували в навчальний процес. На їх лекції ходити було дуже цікаво, всі вони базувалися на розділах вищої математики та фізики. Матеріал був дуже складний, проте давався мені легко. На екзаменах з таких дисциплін як «акустика», «ультразвукова техніка та технологія», «електроакустика», «архітектурна акустика», «теоретичні основи обробки статистичної інформації» та інших ми, студенти, змагалися поміж собою, хто перший піде складати екзамен без обдумування і я завжди отримував високу оцінку. Навчаючись на третьому курсі, я зі своїм приятелем Володимиром Тєряєвим організували гурток під назвою «Ультразвук у медицині», до якого увійшли приблизно десять студентів груп ЕА-19, ГЕА-25, ГЕА-26. Метою участі в роботі цього гуртка було отримання знань і досвіду в створенні та роботі з ультразвуковою та акустичною апаратурою в медичній галузі.

Активність і бажання творити нове привели мене до Всесоюзного науково-дослідного інституту оториноларингології, директором якого був Олексій Ісидорович Коломійченко, видатний вчений в галузі лікування хвороб вухо, горло, носа. Проте першу доріжку до цього інституту проторував випускник нашої кафедри Борис Мороз, який нині є доктором біологічних наук та доктором технічних наук, засновником і власником провідної фірми в галузі створення слухових апаратів. Борис Семенович Мороз, а тоді просто Борис, був нашим куратором з боку медичного закладу, а науковим керівником з боку кафедри був Вітольд Савович Горбенко, наукові ідеї якого сипалися наче з рогу достатку. Найбільшим моїм (разом з В. Тєряєвим) досягненням у цей період (а це був третій курс) стала перемога на республіканському конкурсі студентських наукових робіт. Наша робота була присвячена розробці індикатора вимірювання потужності ультразвуку, в якому використовувалися датчики поверхневих хвиль. Четвертий і п’ятий курс пройшли в активній роботі з НІІ оторингології, і мій дипломний проект був присвячений розробці приладу для лікування хвороби Міньєра (порушення координації рухів).

Треба сказати, що стосунки студентів з викладачами кафедри акустики мали дружній характер і тим, кому не хотілося вчитися, було соромно перед своїми одногрупниками, коли вони отримували незадовільну або й лише задовільну оцінку. І я як комсорг групи та Алік Загоруйко як староста групи ЕА-19 робили майже неможливе, втлумачуючи нашим студентам-невдахам необхідність перескладання екзаменів та отримання вищої оцінки, а отже і знань.

Атмосфера на кафедрі була творчою. Кожен із студентів намагався долучитися до наукових досліджень, незважаючи на те, що всі вони носили закритий характер. У той період, починаючи з третього курсу, для того щоб краще вивчити українську мову, я влаштувався на посаду «літраба» (літературний працівник) до редакції багатотиражної газети КПІ «За радянського інженера» (нині «Київський політехнік»). Почалася активна творча робота, яка вимагала великої віддачі. Проте успішне навчання, робота в науковому гуртку, наукова робота на кафедрі, робота в редакції газети створювали той простір, який наповняв життя, робив його цікавим, напруженим, дієвим. Найвищим пілотажем у галузі журналістсько- редакторської роботи того періоду були підготовка, редагування та випуск ювілейної газети, присвяченої 100-річчю від дня народження В.І.Леніна. Саме за цей випуск я був відповідальний. Партійний комітет КПІ високо оцінив мою роботу і виступив з клопотанням перед ректоратом щодо виголошення мені подяки та вручення грошової премії. Це був мій перший відповідальний етап роботи на газетярській ниві.

Своїх перших інститутських викладачів, свою кафедру неможливо забути. Низький уклін їм і славна пам’ять, адже багатьох із них вже не має серед нас. Пам’ять про них завжди в моєму серці.

У 1988 році за пропозицією нового завідувача кафедрою професора Віталія Семеновича Дідковського, я знову повернувся на кафедру, але вже в якості керівника науково-дослідницької лабораторії під назвою «Діагностика» (потім — Науково-дослідницька лабораторія промислової акустики). Лабораторія займалася питаннями зниження шумів та вібрацій різноманітного обладнання, зокрема компресорів побутових холодильників, самих холодильників та побутових пилососів. Роботи виконувалися на госпрозрахунковій основі з Всесоюзним науково-дослідним та проектним інститутом електропобутових приладів, який був розташований в місті Києві. Робота була цікавою, але більш наближеною до потреб людини. Разом з Л.Я. Тарадановим лабораторія виконала дуже серйозну роботу з перевірки та видачі рекомендацій щодо зниження впливу ультразвуку на медичний обслуговуючих персонал, який працював з ультразвуковим діагностичним обладнанням. Робота проводилася по всіх медичних установах Києва та Черкас. Вона виконувалася за завданням ЦК профспілок медичних працівників та одного з профільних науково-дослідних інститутів.

У 1992 році я створив Товариство з обмеженою відповідальністю «Наука і технологія», основним напрямком роботи якого було проведення наукових досліджень та розробка системи контролю фізіологічного стану колінного суглобу людини.

Це був важкий період для кафедральної науки. Наші викладачі та технічний персонал були майже без заробітку і ця робота, до якої я залучив майже 50% співробітників кафедри, дала змогу деякий час протриматися на плаву. Робота виконувалася на базі інституту геронтології АМН України (відділ опорно-рухового апарату людини). Вона була виконана на досить високому рівні та пройшла колегію Мінохорони здоров’я, проте фінансування теми врешті-решт було закрите.

Зараз я працюю головним редактором газети «Київський політехнік». Доля так склалася, що моє хобі переросло в роботу, а цього досягають справді щасливі люди.

[/fusion_text][/fusion_builder_column][/fusion_builder_row][/fusion_builder_container][:]