Об’єкт дослідження – основні фізичні процеси та явища, на яких ґрунтується функціонування електронних приладів, пристроїв і систем, мікро- та наноелектронні системи, електроакустичне перетворення енергії, аналогові та цифрові компоненти, інформаційна електроніка, процеси та системи збирання, зберігання, захисту, оброблення, передавання інформації.

Передумови та виникнення наукової школи. Кінець 50-х – початок 60-х років XX століття ознаменувався бурхливим розвитком електроніки. У цей час відкривалось багато електронних підприємств, для яких були потрібні кваліфіковані фахівці, що й стало передумовою створення профільного факультету. Підготовку затребуваних, насамперед промисловістю і науковими установами, інженерних кадрів з електроніки та акустики у КПІ проводили видатні вчені В. В. Огієвський (радіоелектроніка), М. М. Некрасов (фізика і техніка діелектриків та напівпровідників), Л. Д. Розенберг (звукові системи), М. І. Карновський (гідроакустика), О. М. Бал (запис та відтворення звуку для кінематографії), Г. С. Векслер (пристрої електроживлення), В. В. Лавриненко (винахідник п’єзодвигуна) та інші. Справу успішно продовжують на факультеті електроніки, який вдало об’єднує галузі електроніки та акустики, сучасні наукові школи з мікро- і наноелектронних систем, мікрохвильової діелектричної спектроскопії, прикладної акустики, технологій та систем оброблення й передавання аудіовізуальної інформації.

Вчителями керівників сучасних наукових шкіл були М. М. Некрасов (напрям досліджень – фізика твердого тіла), М. А. Павловський (теорія коливань складних технічних систем), В. Г. Абакумов (звукотехніка), В. С. Руденко (промислова електроніка та перетворювальна техніка).

У межах засновницької наукової школи «Електроніка та акустика», на кафедрі акустичних та мультимедійних електронних систем, сформувалися й отримали розвиток такі наукові школи: