Вчений і педагог Ігор Леонідович Обозненко гармонійно успадкував таланти своїх предків – прадіда адмірала А. Єлагіна і дідуся К. Смирягіна, видатного педагога, викладача і директора Києво-Фундукліївської гімназії.
На початку життя малечу Ігоря чекали тяжкі випробування. Не пройшло й півтора роки, як до Києва прийшла війна – з виттям сирен та гуркотом німецьких авіабомб. З кошмару війни в пам’яті дитини лишилися голод й нестатки…
Та ще до початку війни хвилі сталінських репресій прокотилися по країні. Не уникнула їх й родина Обозненків. У жовтні 37-го у Биківнянському лісі був розстріляний дідусь – художник Леонід Олексійович Обозненко (його твори експонувалися свого часу в музеях образотворчого мистецтва України), про що свідчать документи. Після війни у концтаборі Карлаг (Казахстан) померла й бабуся Марія, дружина дідуся Леоніда. А батько Леонід Леонідович, репресований у 30-і рр., воював у штрафбаті та загинув 1944-го року, біля Корсунь-Шевченківського.
Отже, сирітство, тяготи воєнного часу й повоєнного, які ділив він із матінкою та старшим братом Юрком. Стартові умови життя були край несприятливі…
Але не такий він був, цей амбітний юнак, щоб не подолати примхи злої долі!
Ще до початку вступних іспитів до КПІ він протягом 10 днів розв’язав понад 1000 задач з математики. І у подальшому житті, він прагнув максимально використовувати математичний аппарат для розв’язання своїх наукових проблем, зокрема хвильових задач гідроакустики, що визначили його науковий стиль, стали його візитною карткою.
Потім – інститут, кафедра, аспірантура…
Кандидатом технічних наук стає він у 26-річному віці, а 3 роки по тому – доцент.
Творча діяльність Ігоря Леонідовича розпочиналася у сувору добу «холодної війни» 60-х рр., коли він брав активну участь у розробці гідроакустичних комплексів, що були на озброєнні Військово-Морського Флоту СРСР та склали гідну конкуренцію США.
На 60-70-і рр. минулого століття припадає найбільш продуктивний період творчого життя Ігоря Обозненка, коли праці вченого друкувалися в нашій країні та за кордоном, зокрема в таких елітних виданнях, як «Акустичний журнал», журналах JASA (Journal of Acoustical Society of America), «Прикладна механіка», тощо. Це був його зоряний час, коли він перевіряв свої ідеї на морях-океанах – від Чорного й Балтійського до Японського морів на Далекому Сході. Зустрічали його у наукових лабораторіях та інститутських аудиторіях, де він із блиском викладав курси своїх лекцій.
Його творча праця належним чином була вшанована у науковому світі. Дійсний член Американського Акустичного і Фізичного Товариств, учень професора М.І. Карновського, Ігор Леонідович гідно підтримував наукові традиції школи акустики. Творчий доробок вченого (більше 300 праць) охоплював надзвичайно широкий спектр його наукових інтересів – від антенної техніки і проблем класифікації підводних об’єктів до медицини й досліджень космосу.
Ігор Леонідович був щасливою людиною, напевно тому, що наукова діяльність стала змістом його короткого (65 років), але прекрасного життя.
Минає час із дивовижною швидкістю… Разом із родичами пам’ять видатного вченого і педагога вшановують його колеги та численні учні, які плідно працюють в усіх куточках земної кулі.
Володимир СКРИНЧЕНКО,
випускник КПІ 1972 року